Ліна Костенко:
Був день як день, як дні усі буденні.
Влетіла вість, як ворон у фойє.
Вмер Деррідa. Але усім до фені.
Бо кожен біг і думав про своє.

Але ж навіщо убивати осінь
мазутним духом нескінченних трас?
Я знаю вас. Але, мабуть, не зовсім.
І ви мене — так само, як я вас.

Ось ви пройшли, і я не озирнулась.
Ось я пройду, а вам не на часі.
Вмер Деррідa. А я з ним розминулась.
І він зі мною. Зрештою, ми всі.