Церковне гаптування 17-18 ст. – тобто шитво золотими, срібними та шовковими нитками є надзвичайно цікавою сторінкою в історії української вишивки. З прийняттям християнства, з Візантії до нас прийшла також ця традиція шити церковні шати для священиків та виготовляти храмові тканини. Оскільки металеві нитки були дуже коштовні і жорсткі, то здавен шили ними лише з лицевого боку тканини, щільно настеляючи та роблячи прикріпи шовковою ниткою, виводячи її знизу. Шовкові нитки також були дорогі, оскільки привізні. Тому технікою гладі в прикріп, яку в літературі називають полтавською гладдю, муаровим швом та деякими іншими шили шовком. Як правило, таким шиттям займалися у монастирях, де й зосереджувалися основні центри гаптарства. зразок шитий золотними (себто імітація золота сплавами кольорових металів) та срібними нитками і шовком. Композиція з сакральних мотивів дерев, чи букетів з кринами (лілеями), гранатами походить з Центральної України Витримка зі статті Юрія Мельничука.